Архів
ВЕРХОВНИЙ СУД
РЕСПУБЛІКИ КАЗАХСТАН
ПОСТАНОВА Пленуму
(має нормативний характер)
від 22 грудня 1995 року N 10
ПРО ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ
У зв'язку з введенням в дію законодавчих актів, які передбачають новий вид цивільно-правової відповідальності - відповідальність за заподіяння моральної шкоди, і що виникають у судів питаннями Пленум Верховного Суду постановляє:
1. Звернути увагу судів на те, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються низкою законодавчих актів, введених в дію в різні строки, зокрема статтями 9, 141, 142, 143 і 352 Загальної частини Цивільного Кодексу Республіки Казахстан, введеної в дію з 1 березня 1995 р .; нормами глави 19 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік, введених в дію на території Республіки Казахстан з 30 січня 1993 р .; статтею 14 Закону "Про статус і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", введеного в дію з 1 лютого 1993 р .; статтею 18 Закону "Про захист прав споживачів", введеного в дію з 1 січня 1992 р .; статтею 42 Закону України "Про пресу та інші засоби масової інформації", введеного в дію з 1 серпня 1991 р
У зв'язку з цим з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення виниклих суперечок судам необхідно по кожній справі з'ясовувати характер взаємовідносин сторін і якими правовими нормами вони регулюються, коли вступив в силу законодавчий акт, який передбачає умови та порядок компенсації шкоди в цих випадках, а також коли були вчинені дії, що призвели до заподіяння моральної шкоди.
Суду необхідно також з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, які моральні або фізичні страждання перенесені потерпілим, в якій сумі чи іншій матеріальній формі він оцінює їх компенсацію , і інші обставини, що мають значення для вирішення конкретного спору.
2. Під моральною шкодою розуміються моральні або фізичні страждання (приниження, роздратування, гнів, сором, відчай, фізичний біль, ущербність, дискомфортний стан і т. П.), Які відчувають (зазнає, пережиті) потерпілим в результаті вчиненого проти нього правопорушення.
Об'єктами протиправних дій (бездіяльності) можуть бути належні громадянину від народження або в силу закону нематеріальні блага, немайнові та майнові права (життя, здоров'я, гідність особистості, таємниця особистого життя, право на недоторканність житла, право власності і т. П.).
3. Судам необхідно мати на увазі, що в силу пункту 6 статті 143 Загальної частини ЦК моральна шкода, завдана поширенням відомостей, що ганьблять честь, гідність чи ділову репутацію, підлягає відшкодуванню не тільки громадянину, а й юридичній особі.
4. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суди повинні приймати до уваги як суб'єктивну оцінку потерпілим тяжкості заподіяної йому моральної шкоди, так і об'єктивні дані, які свідчать про ступінь моральних і фізичних страждань позивача: життєву важливість блага, колишнього об'єктом посягання (життя, здоров'я, честь і гідність, особиста свобода, недоторканність житла, речі великої цінності і т. д.); тяжкість наслідків правопорушення (вбивство близьких родичів, заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили інвалідність; позбавлення волі, позбавлення роботи або житла і т. п.); характер і сферу поширення неправдивих ганебних відомостей; життєві умови потерпілого (службові, сімейні, побутові, матеріальні, стан здоров'я, вік та ін.); ступінь вини заподіювача шкоди і потерпілого; матеріальне становище особи, яка завдала шкоди, інші заслуговують на увагу обставини.
Виходячи з цього, розмір компенсації моральної шкоди не може бути поставлений в залежність від розміру задоволеного позову про відшкодування майнової шкоди, збитків та інших матеріальних вимог.
5. відповідно до пункту 3 статті 1 ЦК (Загальна частина) до сімейних, трудових відносинами і відносинам з використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища цивільне законодавство застосовується у випадках, коли ці відносини не регулюються відповідно сімейним, трудовим законодавством, законодавством про використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища.
Тому відсутність, наприклад, в законодавчих актах про працю прямої вказівки на можливість компенсації завданих моральних чи фізичних страждань не означає, що потерпілий не має права на відшкодування моральної шкоди. Суд має право на підставі статті 131 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік зобов'язати роботодавця компенсувати заподіяні працівникові моральні і фізичні страждання у зв'язку з незаконним звільненням, переведенням на іншу роботу, невиплатою заробітної плати, трудовим каліцтвом, профзахворюванням та т. П.
6. Якщо моральна шкода заподіяна до введення в дію законодавчого акта, що передбачає права потерпілого на його компенсацію, вимоги позивача не підлягають задоволенню, в тому числі і в разі, коли позивач після набрання цим актом чинності відчуває моральні або фізичні страждання, оскільки на час заподіяння шкоди такий вид відповідальності не був встановлений і за загальним правилом дії закону в часі закон, що посилює відповідальність у порівнянні з діючим на час вчинення протиправних дей ствий, не може мати зворотної сили (ст. 77 Конституції).
Однак, якщо протиправні дії (бездіяльність) відповідача, які заподіюють позивачеві моральні або фізичні страждання, почалися до вступу в силу закону, який встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, тривають після введення цього закону в дію, то моральну шкоду в зазначеному випадку підлягає компенсації.
7. Суд має право розглянути позов про відшкодування моральної шкоди як разом з позовом про відшкодування майнової шкоди, так і окремо, оскільки в силу чинного законодавства відповідальність за завдану моральну шкоду не знаходиться у прямій залежності від наявності майнової шкоди і може застосовуватися як поряд з майновою відповідальністю , так і самостійно.
Стосовно до статті 28 КПК потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду, має право пред'явити цивільний позов про компенсацію моральної шкоди при провадженні у кримінальній справі.
8. відповідно до статті 18 Закону "Про захист прав споживачів" моральна шкода, завдана громадянинові внаслідок порушення його прав, передбачених законодавством про захист прав споживачів, підлягає відшкодуванню заподіювача шкоди за наявності його провини в розмірі, що визначається судом.
Оскільки названою нормою закону передбачено відшкодування моральної шкоди конкретному громадянинові, а частиною 4 статті 23 Закону "Про захист прав споживачів" громадським організаціям споживачів не надано право пред'явлення позовів про відшкодування моральної шкоди щодо невизначеного кола споживачів, позовні заяви товариств споживачів про стягнення відшкодування моральної шкоди без зазначення прізвищ споживачів і їх місця проживання слід визнавати поданими з порушенням вимог статті 126 ЦПК і відповідно до статтею 130 ЦПК залишати без руху.
9. Компенсація моральної шкоди є одним із засобів захисту нематеріальних благ і особистих немайнових прав. Тому в силу пункту 1 статті 187 ГК (Загальна частина) на вимоги про відшкодування моральної шкоди позовна давність не поширюється.
10. у разі заподіяння моральної шкоди спільними діями кількох осіб потерпілий має право вимагати його відшкодування як від усіх причинителей шкоди, так і від будь-якого з них окремо, причому як повністю, так і в частині шкоди (стаття 451 ЦК КазССР, пункт 3 статті 287 ГК РК).
11. відповідно до пункту 2 статті 126 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік юридична особа або громадянин відшкодовують шкоду, заподіяну їх працівниками при виконанні ними своїх трудових (службових, посадових) обов'язків. Зазначене положення закону поширюється і на випадки заподіяння моральної шкоди.
12. При прийнятті позовних заяв та розгляді справ про компенсацію фізичних чи моральних страждань необхідно враховувати, що моральна шкода визнається законом шкодою немайновим, незважаючи на те, що він компенсується в грошовій або іншій матеріальній формі. З огляду на це, державне мито у таких справах повинна стягуватися на підставі пункту "в" статті 3 Закону Республіки Казахстан "Про державне мито", що передбачає оплату позовних заяв немайнового характеру.
При цьому слід також мати на увазі, що в передбачених законом випадках позивачі звільняються від сплати державного мита (наприклад, частина 7 статті 23 Закону "Про захист прав споживачів").
Ця постанова набирає чинності з дня його опублікування.
Голова Верховного Суду
секретар Пленуму
